В нас з'явився додаток для iPhone та iPad
Close
#ttm_стаття

День перемоги за 2 хв

Трохи про це свято
Photo by Lori Boyle on Unsplash
Я з маленького містечка.

З 5-го класу в нас була традиція. Діти купують квіти, стають по дорозі і вітають ветеранів, які йдуть від парку до вічного вогню.

Там я не знаю, що відбувається, але потім уся ця процесія повертається в парк, де роздають кашу і відбувається концерт різних гуртків (то цікавий двіж, якщо дивитись зі сцени). Як зараз — не знаю. Все ж ветеранів майже не лишилось.

З тих часів в мене якось заклалось, що день перемоги — то щось пов'язане зі стражданням і обов'язком.

Щось серйозне, але незрозуміле.

Про втрати

Затим в моєму житті трапилась екскурсія в Родіну-Мать. Там є музей Великої вітчизняної війни (мо вже змінили назву на другу світову). Мова про табличку з втратами населення. Точно не пам'ятаю, тому візьму з Вікіпедії:

  • Німеччина — 5,3 млн солдатів, 1,4 млн мирного населення.
  • СРСР — 8,9 млн солдатів, 15,8 мирного.

Розумієте масштаби і різницю?

Я не буду казати, скільки це людей в Києвах чи Португаліях, але дохуя. І так зрозуміло, наскільки це був пиздець.

А затим Росія напала в 2014 році.

Хтось втратив квартиру, хтось ногу, а хтось і життя. Прям серйозний військовий конфлікт від "братнього народу". При чому черговий. Грузія, Молдова, Вірменія... Чекай свого часу Білорусь, загалом... Але я дещо не про це.

Я більше про себе.

Про гульки

В моїй голові чітко закарбували, що війна це погано. Дуже погано. Надзвичайні втрати ресурсів, смерть, біженці, сироти, кров, кишки...

Чимось схоже на Чорнобиль.
Уяви, що хтось би зараз маршами 26 квітня ходив і кричав би "можім повторіть".

Чи давай нафантазуємо знижку в 10% на доставку в честь вибуху четвертого реактору... Трохи цитуючи Скрябіна — Чорнобиль форева, нам такої хуйні не треба.
Так само як нам нахуй не треба війна.

Тому мені дуже пасував слоган кампанії на 8 травня "Ніколи знов". Тому що це грало на мене. Ніколи знову ми не хочемо, щоб повторились всі ті жахіття. Ми маємо бути хитріші, розумніші, поміркованіші, ніж були наші предки.

Маємо не допустити.

Коли кожна розумна людина має певну червону лінію, за яку переступити не можна. І увесь світ має об'єднатись проти війни. Так само, як ми об'єднуємось всі заради існування нашої держави, хоча не можемо визначитись, чи треба нашим онкохворим трава чи ні.

Щось мене понесло.

Мені хотілось сказати, що то не Перемога. То була катастрофа. А відзначають катастрофи трауром і згадками, а не святкуванням і "можім повторіть". Тому ми і дарували квіти ветеранам — щоб привітати, що вони пережили. Охуєнно бути живим. Охуєнно вижити – але я хочу жити, а не виживати.

Ніколи знов, котики, ніколи знову.

А як же війна з Росією?

У війні нема звитяги чи хоробрості. Там є смерть і злигодні. Нас змушують вгризатись в свою землю і захищати ціною життя побратимів. Але пам'ятаємо, що ми українці – і ми ні на кого не нападаємо.

Військові на фронті стримують ще одну катастрофу – не пускають її до мене і тебе. За це їм велика шана.

Саме тому мені не подобається слоган цього року "Пам'ятаємо. Перемагаємо". Ніхуя ми не перемагаємо. Ми граємось із вогнем і сподіваємось, що він не спалить увесь ліс. І я дуже сильно не довіряю тим, хто очолює пожежників;)

А якщо згадати про наших хлопців та дівчат на фронті... То думаю, що пожежникам треба не побрехеньки, що скоро вогонь вчухне. Пожежникам треба, щоб всякі їбобо припинили палити срану суху траву. Якщо ви розумієте про що я.
Що по статті?